«Благослови,
мати,
весну
закликати!»
Свято зустрічі весни, проведене
до Тижня української мови та літератури
в Успенській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів
учителем Павленко Р.С.
Мавка: Ох, як я
довго спала! А хто мене збудив? Либонь, весна! Лине музика Весна ще так
ніколи Не співала, як от тепер. Чи то мені наснилось? Лине музика.
- Ні,... стій...
Ба! Чуєш? То весна співає?
Як солодко
грає, Як глибоко крає, Розтинає білі груди, Серденько виймає...
Весна: Так, це
я тебе збудила.
Мавка: А
навіщо? Адже так солодко спалось, Такі чарівні сни мені снились. Хто ти?
Весна: Збудила
тому, що я прекрасна, чарівна Весна.
А навесні все
пробуджується і в природі: сонце, трава, квіти; І в людському житті - наймиліші
почуття. І все навколо стає чарівним не в сні, а наяву.
- Весна - це сподівання на новий урожай, бо наші предки
завжди були хліборобами.
Весна - це
бажання нового щастя, нового життя, яке обов'язково прийде, коли попросити всі
сили природи, задобрити їх чудовою піснею, веселим танком, принести в жертву
символічну, випечену з борошна пташку.
Так ось, дорогі
друзі, наші предки, давні українці, знали обряди, за допомогою яких можна було
стати здоровим, багатим, щасливим. У них навіть новий рік починався весною,
коли оживала природа, надходила найчарівніа пора і в природі, і в людському
житті - Весна.
- Весна приносила
нові сподівання. Навесні найбільше свят. Спробуємо назвати:
9 березня - Обретіння
22 березня - Сорок святих
14 березня - Явдохи
30 березня - Теплого Олекси
7 квітня - Благовіщення
І найвеличніше
із весняних свят - Великдень.
Давні українці
вірили, що весна прийде швидше, коли її покликати.
- Давайте ж і ми
спробуєм це зробити так, як наші робили наші пращури.
- А як вони це робили?
- Ще лежав сніг,
а молодь робила солом'яну ляльку і несла її до лісу чи до річки, де палила, або
топила її - цей символ суворої зими.
Після цього
співали веснянки, гаївки - закликали весну.
Веснянка
„Благослови мати" „ Ой минула вже зима " „А вже ясне сонечко "
- Спалили злу
зиму, прогнали назавжди. А сонечко все вище. Розм'якла земля - пора сіяти ярові
культури. І тоді співали веснянку.
- Орел поле
поорав, Та пшениці насіяв, Крилечками заволочив, Дрібен дощик примочив. Роди,
Боже, на врожай, Нашим дівкам на коровай! Старим бабам на пиво,
А діточкам на
диво.
- Обсіялись, а
вже зеленіє трава, так любо, хороше навколо і на серці радість. Тоді починали
водити хороводи. Жінки, молодь, діти йшли на лісову галявину чи до річки і
виконували магічний танець. Який?
Так, хоровод.
Що таке хоровод? Так, це танець в колі. Тому що коло -це символ сонця, символ
безперервності життя природи і людини. Адже за весною приходить літо, потім -
осінь, зима і все спочатку і без кінця.
- На Масляну
пекли млинці, які теж мали форму кола, сонця, бо наші предки поклонялись сонцю.
Отже, сонце
рухалось по колу, отже танець відтворював рух сонця.
Це найдавніша
пісня-гра, що дійшла до нас.
„ Подоляночка
"
„Вербовая
дощечка"
9 кл. утворює кладку, по якій ходить Настечка.
„Вийди, вийди,
Іванку"
- Якими ще діями
закликали красуню-весну? Коли виконані найголовніші роботи в полі, і настав
короткий час перепочинку, то веснянки набували іншого змісту. Було вже тепло, і
молодь збиралась на гуляння на вулиці. Де вони знайомились, обирали собі пару,
де зароджувалось найпрекрасніше почуття - кохання, яке мало завершитись
одруженням восени.
- Ось так по
сонячному колу рухалось і людське життя.
- Розлилися води
На 4 броди
Гей, дівки,
весна-красна,
Зілля
зелененьке.
У третьому
броді
Сопілочка грає,
Сопілочка грає
На грання
скликає.
- На вулиці, де
мала відбуватись гулянка, дівчата закопували горщик каші. Це вони чарували, щоб
якнайбільше збиралось молоді.
Тому веснянка
звучала так:
А на нашій
вулиці
Дівки чарівниці
Закопали горщик
каші
Посеред вулиці
Закопали горщик каші, Ще й кілком прибили, Щоб на нашу вулицю Парубки ходили.
Закопали горщик
каші
Ще й ракові
клешні,
Щоб ходили
парубки
Далекі й
тутешні.
Хоровод.
„Прийди, прийди, весна-красна" 9 кл. Пісня-танець з дзвіночками. „А я
хліба напечу " 9 кл.
„ Кривий танець
" 9 кл.
- Як бачимо,
дорогі друзі, наші далекі предки були не тільки поетами. Вони були дуже мудрими
людьми і жили в гармонії з природою, оберігали все живе навколо, не
забруднювали річок, не нищили без потреби лісів, захищали і шанували птахів, бо
вірили, що птахи колись були людьми і на крилах приносили тепло. Складали про
них безліч легенд і казок, обдаровували їх людськими рисами.
Яких же птахів
найбільше любили і люблять українці?
Так, це лелеки,
журавлі, лебеді, голуби, ластівки. А особливо шанували
жайворонка -
цього провісника весни. Любили за мужню вдачу, бо
прилітав, коли
ще сніг лежав, любили за приємний голос, що звеселяв
людей під час
важкої праці в жнива.
Про це й
співається у веснянці.
Чом ти,
жайворонку,
Рано з вирію
вилітав?
Іще по
гороньках ніженьки лежали,
Ой ще по
долинах криженьки стояли.
- Ой коли пора
прийшла, Неволенька вийшла.
Ой я тії
криженьки Крильцями розжену, Ой я тії ніженьки Ніжками потопчу.
Пісня
„Женчик" Легенда про жайворонка.
На 40 святих
пекли з тіста пташок. Це була жертва весні. їх виносили в
сад і
підвішували до дерева або йдучи селом високо тримали над
головою і
випускали.
Вилети, гулю,
горою,
Винеси літо з
собою.
Вилетіла гуля
горою —
Винесла літо з
собою.
- Потім цих
птахів дарували. У нас рання весна, і тому ми спробуємо закликати весну, літо,
тепло, птахів з вирію.
Із краю кураю
Пташок викликаю:
- Летіть, жайворонки, До нашої сторонки, Спішіть, ластів
'ята, До нашої хати -Весну зустрічати, Зиму проводжати.
Ось так давні
українці зустрічали чарівну красуню - весну, яка всіх робила молодими,
красивими і навіть бідних - багатими.
- І ми бажаємо, щоб
у ваших серцях завжди цвіла Весна.
Діти на вишитих
рушниках виносять випечених з тіста жайворонків і пригощають присутніх.
Відкрита година спілкування :
Два земляки - дві величні постаті:
І.К.Білодід і В.О.Сухомлинський
Підготувала
і провела
класний
керівник 11 класу
Павленко Р.С.
Мета : ознайомити учнів з
життям та творчістю
двох великих земляків
І.К.Білодіда та
В.О.Сухомлинського, виховувати інтерес до їх
творчості,
переконання трудитись, щоб усе віддати
людям.
Обладнання : портрети І.К.Білодіда та В.О.Сухомлинського, збірки віршів
Г.Орла „Іду з глибин”
та „Віршами скажу”.
Епіграф заходу:
„Людина народжується на світ не
для того, щоб зникнути
безслідно пилинкою.
Людина народжується, щоб лишити
по собі
слід вічний”.
В.О.Сухомлинський
Перебіг заходу
Учитель. Осінь цього
року принесла кілька знаменних
дат. 95 річниця
від дня
народження великого педагога сучасності В.О.Сухомлинського,
70-річч від
часу визволення нашого
краю від німецько - фашистських
загарбників та
50-річчя з дня
відкриття нашої школи. І
всі ці дати
між
собою пов’язані.
Лине пісня
„Синьоока Успенка”
1 учень. Стоїть красунею
посеред села школа...
2 учень. Школа... Рідна
школа...Виплекана, вимріяна, двоповерхова, світла,
велична !
3 учень. Скільком поколінням
односельців вона дала
путівку в життя.
Скількох
вивчила, наставила на путь
істини й добра. Вона
гостинно
відчинила
двері в листопаді 1963 року.
4 учень. Для села це
була велична подія. Відкривали її всім
миром, так,
як
і будували. З гостями,
червоними стрічками, промовами...
Демонстрація
фото
7 листопада 1963 року, відкриття нової школи
5 учень. Будували школу
наші колгоспники – члени будівельної
бригади
колгоспу „Шлях Леніна” , який очолював Герой Соціалістичної Праці
Т.І.Шевченко – тодішній голова відомого в
районі і області господарства.
Орел А. Докладали своїх рук
до важливої справи
будівництва і
старшокласники, серед яких
був і мій
дід Леонід. Дуже вже
хотілось їм
навчатись у
новій світлій школі.
Учитель. До цього в селі була
лише восьмирічка, що містилася
у попівській
хаті
та інших пристосованих приміщеннях. Опалювалась вона
грубами, які топили
техробітниці дровами та
дерезою, яку рубали
учителі з учнями.
Тим
же, хто хотів
пізнати світло знань
у вищих навчальних
закладах, доводилось долати
неблизький шлях з
торбинками до сусідніх Куцеволівки
та
Млинка, де були
середні школи.
1 учениця. Ходив цими
шляхами й І.К.Білодід – наш славетний
земляк, відомий український мовознавець, академік АН УРСР
і АН СРСР.
2 учениця. Він тривалий час очолював Інститут мовознавства ім.О.Потебні,
був
віце – президентом АН України,
головою Українського комітету славістів,
головним редактором журналу
„.Мовознавство”.
3
учениця. І ось уже будучи
міністром освіти , І.К. Білодід
активно сприяв побудові типової
школи у рідному селі, щоб не
міряли школярики снігових заметів
та грязюки до
сусідніх сіл.
4
учениця. А будувати тоді було
нелегко навіть для міністра,
бо треба було
відшукати значні
кошти, а в
той час (за словами
тодішніх учнів) люди ще
й хліба не
наїлись після війни та післявоєнної
голодовки 1947 року.
6
учень. А взагалі перша школа
з’явилась у селі ,
яке тоді звалось Плахтіївка
ще
в 1875 році, тобто 138 років тому.
І навчалось у
ній 44 хлопчики
та
6 дівчаток.
Учитель. Тож
поведемо мову про Івана
Костянтиновича Білодіда.
Народився
у
1906 році. Ще
донедавна стояла хата
Білодіді на Подолі.
Демонстрація фото
Хата родини Білодідів
Учитель. Початок ХХ
століття був бурхливий : революції, війни, голод...
Тобто, битих, второваних шляхів
для сільського хлопчака. Хоч
і з заможньої
родини. Не
було. Треба було
докласти наполегливості, старань,
щоб досягти
вершин науки.
1 учень. Після семирічки в Успенському допитливому
Іванові стелився шлях до
Верхньодніпровського педучилища.
Потім учителювання в
Куцеволівці, вступ до Харківського
університету на філологічний факультет, де
талановитого юнака помітив
професор Леонід Булаховський ,
який став учителем, наставником, а згодом і
соратником у спільній
праці на ниві
українського мовознавства. Не
оминули його і
доноси і виключення
з університету.
Учениця.
Він рано
пішов у науку,
Талант свій у
праці плекав,
І все благородне й
високе
В народі постійні
збирав.
2 учень. Початок війни
Іван Костянтинович зустрів на
викладацькій роботі у
Львівському університету на
кафедрі рос. мови.
На
фронт записався добровольцем. Оскільки рядовий Білодід мав вищу освіту,
то закінчив прискорені
курси оперативних військ
підготовки в Саратовському
піхотному училищі із
6 танковою армією
пройшов усю війну.
Учениця. Війна
затуманила мрії,
Забрала
його у свій
вир.
В душі
ж проростали надії
Про
творчість натхненну і мир.
Ішов по
воєнних дорогах.
В країнах
Європи бував,
У сірій
шинелі, в погонах
В
глибини науки сягав.
Учень. Брав участь
у битві на Курській
дузі, визволяв західноєвропейські
столиці. День Перемоги
зустрів у Празі. Для нього ще продовжувалась війна. Про ці події напише
згодом у книзі „Злата Прага ” Олесь
Гончар, який теж воював у Чехії.
Учениця. Під час війни Іван Костянтинович
друкував нариси, оповідання, есе у
фронтових газетах.
Учень.
Та війна для Івана Костянтиновича Білодіда не скінчилась навіть через декілька
тижнів після Перемоги, бо весь особовий склад відправили на Далекий Схід
воювати з Японією.
Учень. Після визволення Порт-Артура його військовим комендантом призначили
гвардії майора Івана Костянтиновича Білодіда, який до
того особисто взяв у полон японського контр - адмірала.
Зустріли його
в Порт-Артурі
Успенці. Так, так.
Земляки.
Війна. Тут
і радість і горе
Й майбутнього
світлі думки.
Учень.
Демобілізувався Іван Костянтинович аж у 1946 році, маючи 10 бойових орденів.
Його не відпускали з армії, пропонували переїхати до Москви, та вчений вирішив
зайнятись наукою.
Уже в
сорок п’ятому році
Він став
кандидатом наук.
З’явились нові
його праці,
Як правди
й добра перегук.
Учитель.
Заслуги Івана Костянтиновича Білодіда перед наукою – величезні. За відносно
короткий проміжок часу під його керівництвом та за безпосередньої участі
створено найголовніші та найфундаментальніші праці : шеститомний „Українсько-російський
словник, тритомний „Російсько- український словник, одинадцятитомний „Словник
української мови”, „Словник мови Т.Шевченка”,
двотомний „Курс історії української
літературної мови”, п’ятитомний
курс „Сучасна українська літературна мова”. За його активного сприяння глибоко досліджувалась історія української мови, видано близько двох
десятків пам’яток писемності,
давньої української літературної мови різного змісту, розгорнулось
фронтальне дослідження українських
діалектів, успішно розпочато видання „Етимологічного словника
української мови”.
Мабуть, жодна слов’янська країна
не мала тоді
такого доробку, та
ще й створеного за
такий історично короткий час
і на такому
високому, академічному, науковому
рівні. За всім
цим стоїть величезна
організаційна й творча
праця Івана Костянтиновича.
Учениця. Він
став академіком згодом,
Великим знавцем братніх
мов.
Він жив
і творив для
народу,
З’єднавши наснагу
й любов.
Живуть його
книги й сьогодні,
З них
мови слов’янські нам
чуть
І
думи одвічні народні,
Й
духовності чистої суть.
Учень. І слово
його в українських
Завжди буде
жить словниках,
Що в
наших , отут, наддніпрянських
Із ним
народилось краях.
Іван Білодід
– незабутній
Учений
філолог – славіст,
Великий талант
самобутній,
Громадський діяч, гуманіст.
Учитель. Ще одне
величне ім’я сучасності, пов’язане зі школою згадаєм
сьогодні. Це ім’я Василя Олександровича Сухомлинського – великого
педагога, письменника – земляка.
Учень.
Народився буремного 1918 року в селі Василівні . Закінчив семирічку і в 1934
році вступив до Кременчуцького
педучилища.
Учень.
Сімнадцятирічним починає педагогічну
діяльність у рідній школі та в Зибковому. 1936 року вступає до Полтавського педагогічного інституту на філологічний факультет і
стає учителем української
мови та літератури.
Пройшов він
несхибно тернисті дороги
І велетом
думки освітньої став.
Були у
житті не лише
перемоги,
Та в
праці невтомній вершини здолав.
Учениця. 1941 року Василь Олександрович
призваний до лав Червоної Армії.
З серпня він політрук
у діючій армії на Калінінградському фронті. 9 лютого 1942
року був тяжко поранений під Ржевом.
Під Ржевом,
на полі запеклого
бою,
Василь Сухомлинський поранений
був,
І тінь
закружляла тут смерті сліпої,
Її над
собою він раптом відчув.
Учень декламує вірш „Я убит подо Ржевом”
Учень. Та „вбитий під Ржевом” політрук Сухомлинський здолає смерть, щоб жити.
Чотири місяці лікувався в госпіталях, ледь не втратив
ліву руку, вона стала
коротшою на 8 см.,
але поводив себе
так, що люди
не помічали цього
каліцтва.
.
Учениця. З червня 1942 року по березень 1944 року Василь Олександрович Сухомлинський працює директором середньої
школи й учителем російської мови і
літератури в селі Ува в
Удмуртії.
Чимало йому
довелось лікуватись..
На захід
війна покотилась. Як смерч.
Він вижив. В Удмуртії став
працювати,
У школі,
забувши про рани і
смерть.
В Уфі вчителів
поважає й цінує,
Директором ставши
й учителем теж,
Талантом своїм
вчителям імпонує,
Й любов
до дітей не
знаходила меж
Учень. Навесні 1944 року
разом з дружиною
Ганною Іванівною повертається в
Україну, в щойно звільнений
від фашистських окупантів Онуфріївський
район Кіровоградської
області. Тут протягом чотирьох років
працював на посаді зав райвно й за сумісництвом
викладав у середній
школі.
Учениця.У1948 році на
його прохання призначили директором
Павлиської середньої школи.
Керував він цією
школою до кінця
днів свого життя, і 22 роки в Павлиші стали
плодовитим періодом науково - практичної й
літературно- публіцистичної діяльності педагога.
Учень.
1955 року сільський
учитель В.О.Сухомлинський
успішно захищає в Київському університеті ім.
Т.Г.Шевченка кандидатську дисертацію на
тему „Директор школи – керівник
навчально - виховної роботи”. А
потім одна за
другою почали виходити
з друку його
книги : „Виховання
колективізму у школярів”, „Виховання радянського
патріотизму у школі, „Серце
віддаю дітям”-удостоєна і
премії Педтовариства, і Державної
премії Української РСР.”
Учень. Є
у В.О.Сухомлинського книги
казок, віршів, оповідань, притч, легенд, які однаково хвилюють
як дітей, так і
дорослих.
Учень.
Подвижницька педагогічна діяльність
була належним чином оцінена : Василь Олександрович був
нагороджений орденами та
медалями.
Із 1957 року В.Сухомлинський – член
– кореспондент Академії Педагогічних Наук,
А з 1958- заслужений учитель України, з 1960 року - літературний
кореспондент Академії Наук колишнього Союзу. 1968
року йому присвоєно високе звання Героя
Соціалістичної Праці.
Учень
. А 2 вересня 1970 року перестало
битися серце великої
людини – Василя Олександровича Сухомлинського.
Учениця.
Прожив В.О.Сухомлинський мало - 52 роки.
Він ніби
знав, ніби уклав
угоду із долею. Жив
недовго, але стиг
зробити все - таки немало. Написав 48 книжок, 500 статей, 1500 казок і
оповідань для дітей. Праці
видано 58-ма мовами світу
загальним тиражем понад 15 млн.
примірників.
Найбільш відома
книжка „Серце віддаю дітям”
видана 30 мовами
світу, витримала щонайменше 54
видання.
Учениця. Учитель, поет,
гуманіст, добротворець
Палке своє
серце він дітям
віддав.
Нащадкам лишивши
скарби - свої твори,
Який цілий
світ оцінив і
прийняв.
Учень.
Велику літературну спадщину залишив В.О.Сухомлинський. А ще
ж скільки не
надрукованого в архівах. Його
твори і педагогічний
досвід вивчають студенти
педагогічних інститутів і
університетів.
Учень. Скромний сільський
вчитель, філософ, мудрець, чиє ім’я знане
за межами України, він
навчав дітей добра, людяності, любові до
людей.
Учениця. Він син
свого часу, свого покоління.
Прийшов, як учитель,
в мільйони осель,
Піднявши в великім
пориві й устремлінні
Науку про
школу на новий
щабель.
Залишив поради.
Не сто. Їх не злічиш.
Вони, як повітря,
у школах тепер.
Читаєм,
вивчаєм, і мислим,
і вірим,
Бо час
перемін тих тепер
не зітер.
Учень. Сухомлинського
учні є всюди,
То нев’янучі
квіти життя,
То завжди
вдячні вчителю люди,
Що величне
творять майбуття.
Його слава
повік неминуща,
Він народним
учителем став,
Все посіяне
ним невмируще,
Бо народ в свою
душу прийняв.
Учениця.
Серце він сповна
віддав дитині,
А вогонь, мов
Пометей, в світи
несе.
Ним пишається
повіки Україна.
Ми завдячуємо вам,
вчителю, за все!
Учитель. Відомо, що Іван Костянтинович
Білодід та Василь Олександрович Сухомлинський були
особисто знайомі, між ними
існувало листування. Коли, де
познайомились, які спільні справи
вирішували ? Над цією
сторінкою у їх
біографіях ще треба
попрацювати дослідникам.
Два
великі земляки - письменники...
мовознавець – науковець іван Костянтинович Білодід, що
відшліфовував , як діамант, рідну
мову, та педагог – практик Василь Олександрович Сухомлинський, що
плекав у юних
душах любов до рідного
слова, Батьківщини, людей.
Обидва вони
лишили слід вічний
на землі : книги, школу,
відвойовану в боях
рідну землю, відомі на
весь світ імена.
Вони прославили Україну,
рідну Онуфріївщину, вони
жар своїх сердець,
справу рук своїх
віддали людям...
Павлиська школа
носить ім’я свого
славного директора.
Ми
теж хочемо, щоб
Успенська школа носила
ім’я Івана Костянтиновича Білодіда,
що в свій
час доклав максимум
зусиль, щоб вона з’явилась
у нашому селі.
Учень. Іван Білодід, Василь
Сухомлинський-
То
наша гордість, наша слава,
Відомі
вчені українські,
Яких
шануємо по праву.
На світ з’явились в Придніпров’ї.
Жили й
творили в ріднім
краї,
Й про
них сьогодні наше
слово
Натхненне й щире
промовляєм.
Вони обрали
шлях в науку
І тут
вершин її сягнули.
Минули в
праці творчі роки.
Й
про них у
світі всі почули.
Ми їх
ніколи не забудем
І їхні
справи заповітні,
Служить Вітчизні
завжди будем.
Її сини
і дочки вірні.
Діти кладуть квіти до портретів видатних
земляків.
Немає коментарів:
Дописати коментар