Відкрита година спілкування, присвячена 200-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка

                                  Відкрита година спілкування, присвячена 200-річчю від       дня народження Т.Г.Шевченка 

(Звучить бандура «Думи мої, думи мої...»)

Все йде, все минає і краю немає,

 Куди ж воно ділось? відкіля взялось!

 І дурень, і мудрий нічого не знає.

Живе... умирає... одно зацвіло,

А друге зав'яло, навіки зав'яло...

І листя пожовкле вітри рознесли.

 Так, все йде, все минає...

Та залишається пам'ять, добра слава про людей, що над усе на світі любили Україну і боролися за її волю.

В   історії лишаються імена, які з гордістю вимовляє і пам'ятає все людство. Найяскравіше серед цих імен сяє ім'я великого українського поета, національного пророка, генія

(Усі) Тараса Шевченка.

Шевченків «Кобзар»...

Це Біблія українського народу, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою.

Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як «Кобзар», - безсмертний.

Духовну красу і велич народу Тарас Шевченко підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ.

9  березня цього року виповнилося 199 років від дня народження нашого генія. Ми на передодні ювілею - двохсотріччя від народження Кобзаря. А 10 березня виповнилося 152 роки від дня його смерті.

Отож, ми сьогодні зібралися, щоб ушанувати його пам'ять і перегорнути сторінки його життя.

Саме такого березневого дня лелеки принесли у хату кріпака Григорія хлопчика, якого батюшка охрестив Тарасієм. Хлопчика, слава про якого пережила його на дві сотні літ. Ім'я виявилося пророчим. У перекладі з грецької воно означає бунтівник, непокірний, безстрашний.

В похилій хаті край села

Над чистим ставом і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка мати, вбита горем.

У тій хатині у раю

Я бачив пекло. Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодою у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми,

(А ми малі були і голі),

 Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині, а ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

Було Тарасові тільки 11 років, коли залишився круглим сиротою. Тяжко жити сироті в наймах. Ким він тільки не був: і пастухом, і погоничем, і воду носив школярам...

Через 20 років він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені 13 минало».

Здається, усі обставини були проти того, щоб здійснилася його мрія -стати художником. Спочатку злидні, кріпацтво, згодом царська держава перегородила шлях поетові. Він був фізично надломлений в'язницею та засланням, але своє мистецтво проніс до кінця життя.

Тарас Григорович прожив дуже мало - лише 47. З них 34 провів у неволі: 24 - під ярмом кріпацтва, і 10 років - у найжорстокіших умовах заслання. А решту 13 перебував під невсипущим наглядом жандармів.

Скиньте з Шевченка шапку

Та отого дурного кожуха.

Відкрийте в нім академіка.

Ще - одчайдуха-духа.

Ще - каторжника роботи,

Ще нагадайте всім:

Йому було перед смертю

Всього лише 47.

Вражає його колосальний спадок: 240 віршів, балад, з них 8 поем, драма «Назар Стодоля», 9 повістей, із 20 ним написаних, але втрачених. Мистецька спадщина нараховує 1200 творів: живописних полотен, рисунків, офортів, ескізів, акварелей, які за рівнем мистецької досконалості є в ряду світових здобутків малярства.

Був блискучим портретистом-психологом, про що 150 портретів, з яких 43 - автопортрети.

Могутня поезія Шевченка, що з пісні вийшла, сама в пісню перетворилася й стала могутнім джерело творчості видатних українських і світових композиторів, що створили музичну Шевченкіану: Людкевич, Стеценко, Степовий, Колесса, Леонтович, Майборода, Данькевич, Мусоргський, Чайковський, Рахманінов, Глієр, Левенсон, Размадзе, Чкінадзе, Пасхало. Це дає підставу говорити, що Шевченко є одним з наймузикальніших поетів світу.

(Звучать пісні «Тополя», «Садок вишневий коло хати»....)

І виріс він, і кобзу взяв,

І струн її торкнувсь рукою -

І пісня дивна полилась,

Сповита вічною тугою.

В тій пісні людям він співав

Про щастя, про добро, про волю,

 Будив зі сну, пророкував

Їм вищу і найкращу долю.

Співав про чесну боротьбу,

Про сором кайданів брязкучих,

І не жалів він сил своїх,

І не втирав він сліз пекучих.

І пісня голосно лилась...

Але не довго: ворог лютий

 Підкрався нишком - і замовк

Співець, кайданами окутий.

І довго у степу глухім

В неволі жив між москалями.

Співець самотній, мовчазний,

З своїми думами й піснями.

Та сил в співця вже не було...

Остання пісня продзвеніла –

І в небо тихо піднялась

 Душа поета наболіла.

Умер співець! І призвели

Його на рідну Україну,

І коло синього Дніпра

Йому насипали могилу.

Умер співець! Але живуть

В серцях людей слова безсмертні,

І тихо по Вкраїні всій

Бринять його пісні славетні.

Залишим у спадок новим поколінням

Свої ідеали й свої устремління,

Могутню Вкраїну, в якій наша сила,

І геній Шевченка, як нації крила.

Залишим у спадок новим поколінням

Свої ідеали й свої устремління,

Любов до народів всієї планети –

Велику і щиру, як серце Поета.

Увічнений Шевченко у бронзі та граніті в Україні й поза її межами.

Перші пам'ятники поету були встановленні наприкінці 19-го століття: у 1899 році - у Харкові за сприяння Христини Алчевської встановлене погруддя. Згодом - у Києві й Каневі, Москві, Палермо, Торонто, Мангеншлаку, Нью-Йорку, Буенос-Айресі, Парижі.

З 1962 року присуджується Державна премія імені Тараса Шевченка (нині - Національна премія).

За межами України працюють музеї: Казахстані, Росії (Санкт-Петербург, Орськ, Оренбург), в місті Муйнак (Узбекистан) та в Торонто (Канада).

(Слова І. Франка «Він був сином кріпака...»)

Шевченка знає кожен українець, де б він не жив. І кожному українцеві знайомі ці поетичні рядки, що стали відомою піснею, яка виконується на рівні гімну.

(Лунає запис «Реве та стогне Дніпр широкий»)