Думи мої, думи мої...

Школа для того,щоб пізнати себе і вдосконалювати (за Г.Сковородою).Школу творять учитель і уучень- слова одного кореня.Живемо її проблемами,удосконалюємо,змінюємо,змінюємося самі,бо цього вимагає життя.А воно,слава Богу,не стоїть на місці.В пріоритеті мають бути проблеми навчання і виховання.Але,на жаль,чи буде в ній тепло,чи існуватиме вона завтра?Хочеться,щоб вогнище культури та освіти в селі не гасло!

Раїса Іванченко – історик, письменниця, наша сучасниця, відома землячка, українка-патріотка

Гомін сивої давнини та волі золоті стремена. Раїса Іванченко –історик, письменниця, наша сучасниця, відома землячка, українка-патріотка.

Урок-портрет(огляд життєвого і творчого шляху з погляду сьогодення)
Проведений в 11 класі учителем української мови та літератури,спеціалістом вищої кваліфікаційної категорії,старшим учителем Павленко Раїсою Сергіївною

                                                                                           

Тема. Гомін сивої давнини та волі

золоті стремена. Раїса Іванченко –

історик, письменниця, наша сучасниця, відома землячка, українка-патріотка.

Урок-портрет

(огляд життєвого і творчого шляху з погляду сьогодення)

Мета:

·        зацікавити учнів постаттю відомої письменниці-землячки Р.П.Іванченко;

·        познайомити їх із життєвим і творчим шляхом митця;

·        розвивати вміння працювати з художнім текстом та критичною літературою;

·        сприймати й розуміти поезію;

·        виховувати любов до Батьківщини, гордість за свій народ і село, повагу до відомих земляків, що прославили наш край і українську націю.

Обладнання:

·        портрет Р.П.Іванченко,

·        видання її творів із дарчими написами;

·        світлини;

·        аудіозаписи віршів, що покладені на музику:

«Недоля немила», «Я тобі подарую»;

 «Молитва до святої княгині Ольги»;

·        вітальні листівки;

·        вірші Г.Я.Орла, присвячені Р.П.Іванченко.

                                                                                                                                                        

                                                   Людське життя складається не з літ,

                                                    А нашу долю творять наші справи.

                                                    Не тільки день, а навіть кожна мить –

                                                    То крок до честі. Слави чи неслави

                                                                                                 М. Луків

   

                  «Кожен, хто йде служити народові, тим самим одягає на себе терновий вінець».  

                                                                                        М. Драгоманов

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Повідомлення теми,  мети, завдань.

 Про життєвий і творчий шлях поета розповідають заздалегідь підготовлені учні:

 біограф знайомить з основними життєвими подіями Р.П.Іванченко;

дослідник – цитує думки літературознавців; 

читці – виразно читають твори письменниці.   

Звучить запис пісні на слова Р. Іванченко «Молитва до святої княгині Ольги ».

Учитель. Яким ви уявляєте автора цих слів, його життя?

             (Відповіді учнів)     

Учитель. А от наскільки відповідають  ваші здогадки реальності ви зможете переконатися, прослухавши розповіді біографів та дослідників.

        Отже, будемо говорити   сьогодні про видатну землячку, жінку-митця, громадську активістку, заслуженного діяча мистецтв України, голову благодійного Братства святої рівноапостольної княгині Ольги, члена союзу Українок, історика, доктора історичних наук, професора Київського національного університету культури і мистецтв, завідувача кафедри суспільних наук Київського міжнародного університету, лауреата Шевченківської премії в галузі літератури (і це ще не всі звання і посади) Раїсу Петрівну Іванченко.

           Згадаймо слова Євгена Маланюка: «Хто ж як не поети й малярі, музики й журналісти мають бути духовним штабом національного руху! Українець-митець не може, не сміє не бути воїном». 

           На жаль, актуальність цього гасла, висловленого поетом в еміграції далекого 1929 року, не втрачено.

           І все це слабка, а зараз уже й немолода жінка Р.П.Іванченко.

           А починалося ось із чого і так.

(Під час розповіді біографа учні складають хронологічну таблицю).

      Біограф. Народилась  Раїса Петрівна 30 листопада 1934 року в місті Гуляйполі Запорізької області в сім′ї інтелігентів.

Батько – Картель Петро Силович був учителем української мови та літератури, а мама – Ганна Михайлівна – медсестрою. Перед війною мати з дітьми повертається на свою батьківщину в с. Успенське (так тоді називалась Успенка) в сім′ю батька Іванченка Михайла Васильовича.

       Учитель. То ось звідки псевдонім.

       Біограф. Її дитинство припало на тяжкі воєнні і післявоєнні роки.

      Учитель. До речі, успенці з великою вдячністю згадують батьків Раїси Петрівни. Про матір говорять, що не було жодної хати, в якій би вона не лікувала хворих у часи лихоліття.

       Є фото, яке Раїса Петрівна підписала: «чекаємо на батька з фронту». На ньому вона у вишиванці та стрічках.

         Після війни Петро Силович був учителем Успенської школи і лишив по собі добру славу.

        Біограф. Згодом сім′я переїздить на батьківщину батька – у Новгород-Сіверський на Чернігівщині, де й минула юність і зародилось бажання стати істориком                                               

                                                                                                            Додаток 1

        Дослідник.                                                                            Додаток 2

       

         Біограф.  За цю дисертацію Раїсу Петрівну виключили з університету. Дисертацію визнали дисидентською і вилучили з усіх бібліотек, книгарень. Довгий час  смілива жінка боролась із владою. Її не брали на роботу, чинили тиск на родину. Та Раїса Петрівна не здавалася. Налагодила зв′язок з українською діаспорою за кордоном і за ці кошти видавала книги.

       Дослідник. Так 1971 року з′являється роман-хроніка «Клятва» - про Михайла Драгоманова, того Драгоманова, якого царизм вважав ворогом номер один. Його вплив позначився на формування Лесі Українки, Івана Франка, Панаса Мирного, Наталі Кобринської, Василя Стефаника.

        Колись він  (Драгоманов) дав собі ганнібалову присягу зруйнувати тяжкі кайдани, що тримають його народ у муках.

         «Клятва» - це був її протест, це була її присяга – відроджувати, повернути українцям правдиву історію. Її підтримали видатні письменники Пало Загребельний, Олесь Гончар, який в інтерв′ю румунській газеті назвав «Клятву» видатним явищем в українській літературі.

          Біограф. 1977 – Раїса Петрівна стає членом Спілки письменників. Попри переслідування її захищала частина професорів університету, громадська думка, діаспора.

          Коли зустрічалась із російськими дослідниками, які доводили, що «Слово про Ігорів похід», «Повість временних літ» - російська культура. Було дуже прикро – усі храми в Києві, усі літописи – все належало російській культурі.

           Учитель. До речі, зараз президент північної сусідки теж це стверджує. А ще, що немає ніякого українського народу. І це в ХХІ столітті!!!

            Дослідник. В українського народу, по суті, зовсім відібрали історію. Доки ж триватиме це духовне пограбування України? Українці, отже, мусили гордитись російськими культурними пам′ятками  у себе на батьківщині, проходячи вулицями древнього Києва. 

        Софія Київська, Києво-Печерська лавра, Золоті Ворота… це, виходило, не українська рідна культура, а велич російської держави і культури…

         Учитель. Уявімо, пройшло більше 30 літ, змінились держави і їх керівники. а в їхньому зазіханні  на наші духовні, а тепер і територіальні та майнові цінності не змінилось нічого. Мусимо оборонятись збройно.

          Дослідник.  Не стерпіла, знову взялась за перо. Наприкінці 70-х був завершений роман «Золоті стремена». Це – роман-роздум. Але друкувати його видавництва боялись.

           Через два роки, 1982, вийшов новий твір Раїси Іванченко, роман  «Гнів Перуна». Роман про древній Київ і киян. Про Руську (Українську) державу і про її витоки. Тут ожили події давньої пори, описані легендарним нашим літописцем Нестором. І сам він постає на сторінках книги, як біблійний пророк. Кожен скупий рядок його літопису – то цілі розділи роману.

            Читець. «Нощеденно святий отець сидить зігнувшись над книгою і пергаментами…і договори старих князів переписує, і те, що чував од смисленних людей, виписував – нехай нічого не поглинеться часом…

        Розвалюється буйне гніздо Ярославових онуків–князів на зграї княжат, їхніх синів і синовців.

        Висипались вони на землю і затіяли колотнечу…

        Учитель.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           

        Чи не сучасно, скажете?

Устами святого  старця, легендарного Нестора виголошує: «Усе на світі міняється, гине безслідно, не лишається навіть пам′ять – і багатство, і сила, тільки слава лишається. Вона вічна, як, між іншим, і ганьба».

             Що мала на увазі письменниця, говорячи про гнів Перуна? Гнів язичницького бога уособлює обурення народу проти наступу нових, освячених державною релігією, порядків визиску, протии знищення духовної скарбниці. Адже ми знаємо добре богів Римських і грецькі міфи, але зовсім не знаємо слов′янських.  А кому вони заважали?

              Уся світська і церковна література свідчить, що християнство  допомогло нашому народу створити державу.

               Ні, Руська держава існувала ще задовго до цього історичного акту. А нищення духовного надбання може викликати гнів Перуна.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   

       Учитель. Проведемо паралель із сучасністю. Межигіря, побудоване для Януковича, знаходиться на території козацького монастиря – Межигірський Спас. А на місці колишнього цвинтаря, де покоїлись останки 600-1500 святих отців, побудували  вертолітний майданчик, виривши святі кості екскаватором.

          Як відомо, храми будували на місці давніх капищ – місцях сили. То чи не Перун розгнівався, вигнавши колишнього президента за святотатство, глумління над божими місцями і над нашим народом?

          Дослідник. 1982 року в Україні було велике історичне свято. Київські владці вирішили відсвяткувати услід за 800-літтям Москви, 1500-ліття Києва. Щоправда, українські історики намагалися провести свою дату – 2500-ліття. Але це було неможливо. Надто  вже древнім був би Київ порівняно з Москвою, а це не принесло б радості московським вождям. Тому роман «Золоті стремена» вийшов аж 1984 року і переносить нас у ХІІІ століття. Він присвячений звитяжній боротьбі русичів із татаро-монгольською навалою. Київська Русь прийняла удар численних орд хана Батия. Ціною власного життя і волі наші предки врятували народи Європи від ярма.

         Учитель. Проведім паралель із сьогоденням. Головним героєм роману «Золоті стремена» є народ і влада. Влада знаменитого керманича української держави Данила Галицького. Він справжній великий володар. Бо ні на мить не забував, що він «єсть слов′янин, русич. Князь руський».

          У нездоланній  любові до своєї землі і свого народу непереможна сила Данила і його велич. Автор малює ряд постатей його великих сучасників – Хана Бату, угорського короля Белу, могутнього папу Інокентія ІV, Олександра Невського. Останньому протиставляє Данила Галицького, який орієнтується на Захід, а перший – на Схід. Два шляхи державницького поступу.

            Дослідник. У боротьбі за державність змиряються усі класи – від смерда до князя.

             Читець. «Отак би йшла наша руська. Коби злилось воєдино, то подолала б усі пагорби, провалля і кам′яні завали»,- міркував простий воїн Федір Положишило.              

             Дослідник. Автор стверджує, що творцями історії були  і народ, і князі, бо тільки високоосвічена, інтелектуально витончена людина може з такою гордістю говорити про приналежність до землі руської:

 «Я єсть слов′янин. Русич. Князь руський  Данило Галицький»

             Біограф. 1988 року вийшов з друку ще наступний твір – роман «Зрада, або як стати володарем». Час дії роману – роки князювання Дира та його сина Аскольда.1995 рік – вихід роману «Отрута для княгині». Він завершує тетралогію про Київську Русь, за яку в 1996 році авторка стає лауреатом Шевченківсько премії.

             Біограф. Раїса Петрівна як публіцист доклала чимало зусиль та праці для нашої незалежності. 1993, 1994 вона вела цикл радіопередач «З історії української державності», - які продовжила. 2001- 2003 під назвою «Історія без міфів» за участі Р.П.Іванченко  знято кілька історико-документальних фільмів: «Драгоманов», «Титан», «Історія Чорноморського флоту» (усі - 1995).

                Дослідник. Так своїми історичними романами Раїса Петрівна розвінчала міф про те, що український народ недержавницький, а історія його починається не з Київської Русі чи й  раніше, а з періоду феодальної роздробленості.

За програмою, написаною в Москві, її змушували читати лекції, але вона ніколи не йшла наперекір власній совісті, за шо гірко розплачувалася.

               Учитель. До речі, лекції починає з виконання гімну України.

             Раїса Іванченко ніколи не прагнула стати письменником, а життя змусило це зробити. Раїса Петрівна, ви знаєте, не єдиний прозаїк на історичному фронті української романістики.

            Дослідник. У жанрі історичної прози працювали й працюють П.Загребельний, Р.Іваничук, Р.Федорів, В.Малик, С.Плачинда, В.Шевчук, Л.Горлач. Ю.Мушкетик.

             Біограф. То ми поговорили про неї як про прозаїка-романіста, публіциста. А Раїса Петрівна ще й  щемливий лірик. 2002 року вийшла друга поетична збірка «Колесо часу», у якій вона не зраджує своїм попереднім уподобанням: і філософськи розмірковує над природою буття, і звертається  до постатей української історії та світової міфології, аби  вони вдихнули відвагу й патріотичний порив у душі наших сучасників.

            Читець. «До Кліо», «Колесо часу», «Тебе вітаю», «Шалено цвітуть акації»

             Раїса Петрівна писала про стародавніх велетнів українського духу, а про неї писали відомі люди сучасності: І.Ющук, М.Наєнко, А.Топчій, П.Засенко, П.Кононенко, О.Дяченко, В.Куликовський.

          Біограф. Іванченко Р.П. достойно пошанована:

1986 рік – медаль  «Ветеран праці»

2004 рік – орден «За заслуги» ІІІ ступеня;

2004 рік – орден святої Великомучениці Варвари;

2007 рік – орден «За заслуги» ІІ ступеня;

Медаль «За трудову доблесть»;

                                (світлина)

             Учитель. Ось такий портрет нашої видатної землячки ми зобразили сьогодні. Усе встигла ця жінка в своєму житті. Вона має доньку, яка стала співавтором її книг, онука, прізвище за чоловіком – Іванова.

Раїса Петрівна визнає себе нашою землячкою, листується зі своїми успенськими родичами, з учителями школи, з нашим поетом Г.А.Орлом, який присвятив їй свій вірш.

Лист з Успенки Раїсі Петрівні Іванченко…

…………………….

Пройшли у житті Ви тернисті дороги,

шляхи у науку завжди нелегкі,

 Самі не лягають до ніг перемоги,

До них всі стежки кам′янисті й стрімкі.

   Вам часом траплялось, що сил не ставало

   І душу, і серце ятрила печаль,

   Спадало на голову смутку чимало,

   Та знову вдивлялися в омріяну даль.

І ви до вершин осяйних піднялися,

В поезії, в прозі талант ваш розцвів,

І світлом в історію нашу пролився

Без міфів діставшись далеких віків.

    Раїсо Петрівно! Раїсо Петрівно!

    Успенка сьогодні про Вас пам′ята.

    Далека й близька, й дорога Вам безмірно,

    Земля її славна і грішна, й свята.

Успенці Ваш рід пам’ятають понині,

Повагу і шану йому віддають.

На зміну прийшли вже нові покоління,

І все найдорожче вони бережуть.

    І пам'ять про Ваших і тата, і маму,

    І діда Михайла витає в селі,

    Вона не зотліла, не зникла з роками,

   Не кинули в море її журавлі.

А «колесо часу» хай крутиться далі,

Нехай обертається, як і колись,

І смутку не треба, жалю і печалі,

Хай радість і щастя злітають увись.

      Хай «колесо часу» ніколи не зрадить,

      Хай з горя ніхто і ніщо не вмира,

      Нехай в усім світі добро тільки править,

      Хай чистими будуть джерела Дніпра.

 Раїсо Петрівно! Раїсо Петрівно!

Над Вами новий починається день.

Нехай Вам на щастя звучатимуть гімни,

І в серці народиться безліч пісень!

ІІІ. Підсумки уроку

1.     Моніторинг. Завершити формулювання теми уроку: «Раїса Іванченко – митець, що…»

                                                 (Відповіді учнів)

2.     «Мікрофон». Що б я взяв із собою з цього уроку в життєву дорогу?

(Відповіді учнів)

3.     Моє відкриття.

                                             (Відповіді учнів)

ІІІ. Домашнє завдання

1.     Написати лист письменниці-землячці Р.П.Іванченко.

2.     Виразно читати уподобаний вірш.

Додатки

Раїса Іванченко

До Кліо

Чого мовчиш, посестро Кліо?

Хто замінив твої вуста?

Чом не звучить твій спів щасливо

І мова пам′яті проста?

Рівноапостольна княгине,

До тебе, Ольго, обізвусь!

Ти врятувала від загину

І від ганьби Вкраїну-Русь!

Ти, Володимире Великий,

Що запалив науки світ,

Злотим Хрестом осяяв лики

Нащадків славних древній рід.

Чому ж тепер ви замовчали

І тільки дивитесь на те,

Як нашу велич закували-

Й кайданів з душ не здерете?

А ти, премудрий Ярославе,

Що поза хмари кинув ввись

Ту славу нашої Держави,

Що осліпила світ колись:-

І ти, державцю нездоланний,

Не можеш нам допомогти.

Бо відібрали нашу славу

Сусіди добрі. Й не знайти!

На мить піднявся із могили

Король Данило – і завмер:

Не упізнав своїх всесильних

Орлів-русинів. Й знов – помер.

Князів і королів зганьбили,

Кого – привласнили зовсім;

І баранам-хохлам явили

Їх бездержавну неміч сил.

Мовчать і гетьмани безслівні-

Бо по сибірах і москвах

Лежать тіла їхні нетлінні-

І дух перетворився в прах…

Та ба! Вернувся в Україну

Той дух живий – під шум вітрил!

І уенерівську країну

Воздвиг на гребенях могил!

І вже політики лукаві

Тепер не кажуть: вас нема.-

Держава – наша, що украли

Колись сусіди крадькома.

Заговорила Україна

Універсалами промов.

І гетьманської слави сила

Державу трусонула знов.

І враз… пішла орда несита…

Зі сходу й заходу пішла…

Й зігнулась, славою повита

Вкраїна наша…Й в гроб зійшла…

          * **

Впало із неба колесо часу

І покотилось чимдуж –

Рушить світи, зводить храми з хаосу,

Перемина силу душ.

Колесо часу мчить неспинимо,

Зорями слід мерехтить…

Та хтось благає його несміливо:

Просить спинитись на мить.

Крутиться колесо часу, не чує

Ні молитов, ні прохань.

Котиться вдень і ніде не ночує,

Щоб не відчути вагань…

Хтось відчайдушно за обід хапає,

Прагне миттєвість спинить.

Колесо часу того – підминає

Й далі у вічність летить!

Колесо часу котиться світом,

Чавить страждання й любов.

Та знов зухвалі б′ють у набати,

І доганяють їх знов!..

Колесо часу владне згубити

Радість, і світло, і тінь…

Тільки не може ніколи убити

Силу життя і творінь.

                    * * *

Тебе вітаю,

Третє  тищоліття!

Яким ти явишся

До мене наяву?

Чи принесеш мені

Жебрацькії лахміття,

А чи запалиш ти

Життя свічу нову?

Чи будеш вергать

Чорні прірви неба

І вогнесущим

Поливать дощем?

І хоч душа

Прорветься в тайни неба,

Та не вгамує

За минулим щем.

Чи, може, й справді

Явиться Месія-

У шатах золотих –

Із голубих небес?

Любов і віру нам

У душах всім посіє,

Щоби у серці знов

Одвічний смисл воскрес.

Адже з любові

Зіткані творіння

Усього сущого

На небі й на землі.

Лише любов веде

Дорогами прозріння

І нищить в душах нам

Нещадні сили злі.

Любове наша –

Ти судьби спасіння,

І наша будучність,

І наше забуття…

Подай же, Господи,

Усім це розуміння,

Щоб врятуватися у світі майбуття!..

* * *

Шалено цвітуть акації

В двохтисячному году –

Духмяних ночей медитації

Розбурхують приспаний дух.

І знову болять мені болі

Розпроклятого життя,

Бо знову згинаються долі

В незримих лабетах буття.

І зморшки лягли підковами

Навколо безслізних очей.

А серце, безладдям втомлене,

Тихіше пульсує…й пече…